Світовий нафтовий ринок зіткнувся з дефіцитом вільних супертанкерів, через що вартість морського перевезення нафти зросла до рекордного рівня. Фрахт став настільки дорогим, що деякі далекі маршрути вже втрачають економічну привабливість.
На основному маршруті з Перської затоки до Китаю ставки для VLCC, здатних перевозити близько 2 млн барелів нафти, перевищили $1,2 млн на добу.
Особливо помітним зростання витрат стало на далеких маршрутах. Доставка нафти з Х’юстона до Азії тепер додає близько $26 до вартості кожного бареля. Для стандартного вантажу обсягом 2 млн барелів це означає додаткові витрати приблизно у $52 млн за один рейс.
Раніше транспортування становило відносно невелику частину кінцевої вартості нафти. Тепер фрахт стає одним із ключових чинників, що визначають рентабельність міжнародних постачань.
За даними аналітичної компанії Vortexa, обсяги перевезень нафти зі Сполучених Штатів до Азії протягом останніх тижнів скоротилися, тоді як вартість фрахту зросла майже втричі.
Високі ставки змушують покупців шукати джерела сировини, розташовані ближче до нафтопереробних заводів. Одночасно змінюється і структура перевезень: деякі азійські НПЗ почали активніше використовувати танкери класів Aframax і Suezmax, здатні перевозити менші партії нафти.
У деяких випадках вантаж, для якого зазвичай використовувався один VLCC, тепер перевозять двома танкерами Suezmax місткістю близько 1 млн барелів кожен.
Дефіцит доступного тоннажу вплинув і на інші сегменти танкерного ринку. Ставки на Suezmax уже перевищили $300 тис. на добу, забезпечуючи судновласникам рекордні доходи.
Однією з основних причин зростання вартості перевезень стали наслідки конфлікту між США та Іраном і порушення судноплавства в районі Ормузької протоки. Зміна традиційних маршрутів, збільшення тривалості рейсів і додаткові операції з перевантаження нафти підвищили попит на доступний танкерний тоннаж.
Деякі судна змушені рухатися довшими маршрутами навколо Африки. Такі рейси потребують більше часу та пального, одночасно виводячи танкери з доступного флоту на триваліший період.
Додаткове навантаження створює необхідність перевозити нафту з портів Перської затоки через Ормузьку протоку для подальшого перевантаження на більші танкери в Оманській затоці.
Для судновласників ситуація, що склалася, означає рекордні прибутки. Однак для нафтового ринку виникає протилежний ефект: що вищою стає вартість фрахту, то менше далеких постачань залишаються економічно привабливими.
У результаті географія світової торгівлі нафтою починає змінюватися не лише через доступність і вартість сировини, а й через ціну самого судна, необхідного для її перевезення.
