Зелений водень, який ще донедавна вважався ключовим рішенням для декарбонізації важкої промисловості та транспорту, переживає глобальне гальмування. По всьому світу проєкти скасовують, інвестиції скорочуються, а початковий оптимізм змінюється економічними й технічними труднощами.
Спочатку водень позиціювався як паливо для секторів, які важко електрифікувати — металургія, міжміські перевезення, хімічна промисловість. Проте з’ясувалося, що перехід на водень виявився надто дорогим. Компанії, які першими кинулись у «водневу гонку», тепер призупиняють чи переглядають свої плани.
🔹 Зрив цілей ЄС
За даними Westwood Global Energy, до 2030 року в ЄС, ймовірно, буде реалізовано лише 12 ГВт водневих потужностей замість запланованих 40. «У нинішніх умовах я справді не бачу, щоб ЄС досяг цілей щодо водню до 2030 року», — зазначив аналітик Джун Сасамура.
🔹 Інвестори виходять
EDP, Iberdrola та ще понад десяток великих компаній у Європі, Азії та Австралії вже відклали чи скоротили водневі проєкти. Лише у 2023 році понад 20% проєктів у ЄС були скасовані або заморожені.
🔹 Занадто висока вартість
Виробництво зеленого водню щонайменше в 2–3 рази дорожче за природний газ. Навіть за умов зниження вартості на 30–40% протягом наступних 10–15 років економічний розрив залишиться суттєвим. «Це економічне самогубство», — сказав Роман Дідеріхс із німецької компанії Dirostahl.
🔹 Уряди знижують плани
Франція, Португалія, Нідерланди та Італія вже скоротили фінансування та плани щодо потужностей електролізу. В Австралії 99% з анонсованих водневих проєктів на 100 мільярдів австралійських доларів не вийшли за межі концептуального етапу.
🔹 Інфраструктура не встигає
Зберігання та транспортування водню — складне завдання. Потрібні балони високого тиску, наднизькі температури, є ризики витоків. Іспанія планує збудувати водневу мережу протяжністю 2600 км до 2030 року та під’єднати її до європейського проєкту H2Med, але очікуються затримки на 2–3 роки.
Водень залишається перспективним, але наразі — дорогим, складним і таким, що потребує реалістичнішого підходу. Без чітко сформованого попиту та економічних стимулів масове впровадження відкладається на невизначений час.
