Оператори супутникового зв’язку дедалі частіше дивляться на північ. Далеко на північ. У міру того як США, Китай та інші держави посилюють конкуренцію в космосі, зростає потреба у швидкому та частому зв’язку із супутниками на полярних орбітах, що робить арктичні наземні станції об’єктами стратегічної важливості.
Одним із найнесподіваніших форпостів цієї нової «полярної космічної гонки» став Дедхорс на Алясці. Це віддалене поселення в тундрі Північного узбережжя, приблизно за 1350 км на північ від Анкориджа автошляхом, є воротами до нафтового родовища Прадхо-Бей. Тут є майже все, що потрібно для видобутку викопного палива: модульні гуртожитки для робітників, магазин (де серед іншого продають спрей від ведмедів). Натомість немає лікарні, банку чи школи.
Зате тут є те, що критично важливо для супутникової індустрії, — волоконно-оптичний зв’язок.
«Супутникові антени можна встановлювати лише там, де є оптика», — пояснює Крістофер Річінс, засновник компанії RBC Signals LLC, яка експлуатує у Дедхорсі вісім антен. — «Інакше дані просто не буде куди передавати — вони “застрягають” на місці».
Більше антен, більше кабелів, більше арктичної інфраструктури
Попит на наземні супутникові станції зростає по всьому арктичному регіону.
«Ми побачимо більше наземних станцій, більше антен на чинних майданчиках, більше кабелів для резервування», — каже Майкл Байерс, професор Університету Британської Колумбії, який досліджує космос і суверенітет в Арктиці.
Кліматичні зміни відкривають арктичні води для активнішого судноплавства та підвищують стратегічну цінність регіону. Китайська судноплавна компанія планує регулярні літні рейси через Північний Льодовитий океан до Європи в межах концепції «Полярного шовкового шляху». За словами астрофізика Джонатана Макдауелла з Гарвардсько-Смітсонівського центру астрофізики, Китай суттєво збільшив кількість своїх супутників на полярних орбітах.
США теж нарощують активність. Запропонована за президента Дональда Трампа концепція протиракетної системи Golden Dome («Золотий купол») майже напевно включатиме супутники, зосереджені на Арктиці. Пентагон уже видає великі контракти для роботи в регіоні:
-
у 2024 році Northrop Grumman оголосила про запуск арктичних корисних навантажень для Космічних сил США та отримала контракт на понад 4,1 млрд доларів на виробництво двох супутників на полярних орбітах до 2031 року;
-
у липні компанія Boeing виграла контракт на 2,8 млрд доларів на два супутники з опціоном ще на два в межах програми вартістю 12 млрд доларів, яка, за даними Космічного командування систем, передбачає «розширені можливості в Арктиці».
Чому полярні орбіти та Північ настільки важливі
«Перевага полярної орбіти в тому, що ви пролітаєте над кожною точкою Землі», — пояснює Девід Марш, засновник вашингтонської консалтингової компанії Space For Earth та експерт з Арктики. — «Планета обертається під вами, поки ви обертаєтеся навколо неї».
Якщо Китай або Росія запускають міжконтинентальні балістичні ракети, їх траєкторія зазвичай проходить через район Північного полюса.
«Критично важливо мати багато сенсорів, які спостерігають за цим регіоном і здатні швидко передавати дані», — зазначає П’єр Леблан, полковник у відставці, який раніше командував Збройними силами Канади в Арктиці.
Шпіцберген: ідеальне місце з політичними обмеженнями
Норвезький архіпелаг Шпіцберген (Свальбард) — це найближча до Північного полюса значна спільнота, з’єднана підводним кабелем з материковою Норвегією — членом НАТО. Тут розташована Svalsat, найбільша у світі наземна станція для супутників на полярних орбітах.
Однак діяльність на Шпіцбергені обмежена міжнародним правом:
-
Договір 1920 року визнає суверенітет Норвегії, але забороняє використання архіпелагу в «воєнних цілях».
«Це означає, що дані не можуть завантажуватися для прямого військового використання», — пояснює директор Svalsat Оле Кокквіґ.
Зростають і побоювання щодо вразливості підводних кабелів. У 2022 році на лінії зв’язку Space Norway між Шпіцбергеном і материком сталася аварія, а також було зафіксовано підозрювані диверсії проти кабелів у Балтійському морі.
Пошук альтернатив: Швеція, Канада, Ґренландія
Ці ризики стимулюють попит на альтернативні арктичні майданчики.
«Розташування на віддаленому острові несе в собі ризики, особливо якщо поруч можуть діяти підводні човни чи кораблі», — говорить Фредрік Шеддер, директор з розвитку бізнесу Arctic Space Technologies AB.
У 2022 році компанія встановила свою першу антену поблизу міста Пітео (Швеція). Зараз на об’єкті працює близько 35 антен, а наступного року їх планують збільшити до 40. Серед клієнтів — державні структури та великі оператори, такі як Viasat Inc. і Eutelsat Communications.
Оператор Eutelsat, який управляє супутниковою мережею — конкурентом Starlink Ілона Маска, торік відкрив наземну станцію в Єллоунайфі, столиці Північно-Західних територій Канади, спільно зі Swedish Space Corp. та місцевим партнером Northwestel.
Ще одним центром активності стала Інувік (близько 3300 жителів) у Північно-Західних територіях. Тут розміщені:
-
наземні станції канадського уряду;
-
об’єкт норвезької компанії Kongsberg Satellite Services (KSAT).
Серед користувачів — уряди Франції, Німеччини та Швеції. Цього року на станції в Інувіку додали ще п’ять антен, довівши їх загальну кількість приблизно до 13.
«Канада встановлює ще одну антену, тому що… “тарілка заповнена”», — розповідає мер Пітер Кларксон. — «Потім шведи поставили ще одну. Та сама історія: у них росте клієнтська база».
Оператор C-Core, який управляє ще однією станцією в Інувіку, у жовтні оголосив про плани розширення, оскільки федеральний уряд прагне зменшити залежність від інфраструктури США.
«Ми будемо обслуговувати канадські місії для канадців», — підкреслює віцепрезидент C-Core з дистанційного зондування Десмонд Пауер.
Паралельно місцевий інтернет-провайдер New North Networks з Інувіка, яким керує підприємець Том Зубко, придбав землю під ще одну наземну станцію.
«Китайські супутники пролітають над нами приблизно щогодини», — говорить він. — «Російські супутники — так само».
Далі на схід зростає значення бази Pituffik Space Base у Ґренландії, яку використовують Космічні сили США для супутникового моніторингу. У березні базу відвідав віцепрезидент Джей.Ді. Венс, заявивши, що Данія недостатньо інвестує в безпекову архітектуру острова, який Дональд Трамп свого часу пропонував «придбати» для США.
Втім, як і Шпіцберген, Ґренландія залежить від підводних кабелів і при цьому не є суверенною територією США.
«Потрібна надійна, модернізована присутність на власній американській (арктичній) території», — зазначає Елізабет Б’юкенен, старша наукова співробітниця Австралійського інституту стратегічної політики, посилаючись на інфраструктурні проєкти періоду адміністрації Джо Байдена.
Одним із таких американських об’єктів є база Космічних сил Clear (Clear Space Force Station), приблизно за 130 км на південний захід від Фербанкса. У червні Космічні сили, Агентство протиракетної оборони США та Північне командування провели там випробування систем відстеження міжконтинентальних балістичних ракет.
Розширення в Дедхорсі: більше антен, більше клієнтів
Очікуючи подальшого зростання попиту, RBC Signals планує розширення в Дедхорсі. Річінс зазначає, що тут також працює об’єкт Amazon Web Services (AWS), який є частиною глобальної мережі наземних станцій AWS.
Серед клієнтів RBC Signals — Лабораторія ВПС США (Air Force Research Lab) та Агентство космічного розвитку (Space Development Agency). Компанія починала з однієї антени, встановленої на даху єдиного місцевого готелю; найновіша — 3,9-метрова антена, введена в експлуатацію торік.
«На Крайній Півночі один і той самий супутник можна побачити більше 14 разів на день», — каже Річінс. — «На середніх широтах — лише близько чотирьох разів».
Будівництво у вічній мерзлоті — і поруч з ведмедями
Експлуатація станцій в Арктиці пов’язана з унікальними інженерними та природними викликами.
Щоб захистити обладнання від снігу та сильного вітру:
-
антени накривають куполо-подібними радіопрозорими оболонками (радомами);
-
куполи встановлюють на обігріваних платформах;
-
конструкції закріплюють сталевими палями, забитими приблизно на 14 метрів у ґрунт, аби уникнути зміщень у разі танення вічної мерзлоти.
Є й інші «арктичні фактори». Під час будівництва у 2018 році працівники одного ранку побачили, як із недобудованої споруди виходить грізлі.
Після цього компанія встановила двері, що зачиняються, а також паркан із сітки-рабиці з колючим дротом, щоб тримати диких «відвідувачів» на відстані.
Міжсупутникові лінки: загроза чи доповнення для арктичних станцій?
Потенційною довгостроковою загрозою для арктичних наземних станцій може стати розвиток міжсупутникових ліній зв’язку — лазерних або радіоканалів, які дозволяють супутникам передавати дані один одному на орбіті, а вже потім скидати їх на Землю.
«Якщо у вас достатньо супутників, які ретранслюють дані між собою, потреба в географічно віддалених наземних станціях може здаватися менш критичною», — визнає Пауер з C-Core.
Однак, на думку Марша з Space For Earth, повністю відмовитися від арктичних майданчиків не вийде:
«Навіть із дуже потужними міжсупутниковими лазерними лінками загальна пропускна здатність усе одно обмежена. Значно надійніше мати велику “класичну” антену, хороший волоконно-оптичний кабель — і не хвилюватися про обсяг даних, які ви намагаєтеся передати».
На даний момент Арктика, схоже, надовго залишиться ключовим вузлом глобальної супутникової інфраструктури — і тихим, але запеклим полем боротьби між державами та приватними операторами за домінування у космосі.
